Щоб дати учневі іскорку світла,

учителю треба виховати в собі сонце.

Особистісно зорієнтоване виховання, ідеї гуманізації і демократизації шкільного життя, як стержневі проблеми перебудови сучасної школи докорінно змінюють організацію і здійснення навчально – виховного процесу. Загальноосвітній навчальний заклад виходить сьогодні на новий рубіж у пошуках ефективних технологій виховання і місця в ній класного керівника. Організація виховного процесу вимагає, щоб у центрі уваги була особистість учня як суб’єкта виховання, розвиток його внутрішнього «Я», формування індивідуального стилю життя, відповідального ставлення до природи, суспільства, самого себе. Адже шкільний вік – пора інтенсивного формування особистості, становлення свідомого «я». У цей період у людини закладаються усі ті якості, особливості, які потім усе життя визначатимуть її світосприйняття, характер мислення, творчі здібності, реакцію на все оточуюче, вчинки, поведінку. Особистістю людина стає не відразу, вона визріває поступово, і в її формуванні бере участь багато чинників. (Додаток № 1) Не останнє місце серед них посідає процес виховання. Виховання – складна й  багато в чому не визначена система, тісно пов’язана з суспільством та його реаліями.  А нинішні реалії вимагають переходу від пріоритетної цінності знань до пріоритетності індивідуального досвіду  дитини, до пошуку шляхів формування її життєвих компетенцій. Особистісно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально- педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовку її до життєтворчості.

Сьогодні  гостро виступають проблеми взаємин особистості й колективу, їх взаємовпливів, адже розвиток громадського суспільства будується як взаємодія суб’єктів; проблеми  духовності молодого покоління (мова  йде про втрату ідеалів попередніх поколінь); проблеми впливу мас – медіа на  особистісне ставлення дітей  та проблеми виховання дітей в сім’ї (змінюється статус, склад сім’ї, її функції; виховання в сім’ї залежить від соціальних контекстів).   

Беручи все вище сказане до уваги, ставлю перед собою такі завдання:

• розвинути індивідуальні здібності, творчі задатки кожної дитини;
• допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись, самореалізуватись;
• сформувати в особистості культуру  життєдіяльності, високу духовність, яка дає можливість продуктивно будувати повсякденне життя, правильно визначати лінії життя.

У школі впродовж багатьох років склалася система виховної роботи, яка на принципах гуманізму, демократизму, єдності сім’ї і школи, спадкоємності поколінь забезпечує здійснення національного виховання, спонукає до утвердження педагогіки особистості, сприяє формуванню в учнів навичок самоосвіти, самоаналізу.

Особистісно орієнтована модель  виховної роботи (як я її уявляю) ставить у центр особистість дитини, а класний керівник,  вивчаючи індивідуальні та соціологічні особливості й родини в цілому, здійснює у процесі співпраці комплексний виховний вплив, спрямований на виховні завдання школи і відповідно на виховні завдання на державному рівні.

Як сказав В.О.Сухомлинський, «дитячий колектив лише тоді стає виховною силою, коли він возвеличує кожну людину, стверджує в кожнім почуття власної гідності, поваги до самого себе».

У своїй роботі з класним колективом пріоритетним вважаю вивчення  індивідуальних особливостей кожної дитини та її родини: формування високодуховної  особистості спільно з родиною на кращих родинних традиціях, розвиток творчих обдарувань і здібностей.

Перед плануванням діяльності з класом постійно аналізую склад учнів. Протягом року вивчаю саму родину. Тут важливе значення має детальне вивчення мікроклімату сім’ї, матеріально – побутових умов, в яких проживає дитина, вивчення ціннісних орієнтацій у родині. Це роблю шляхом індивідуальних бесід з батьками і дітьми, анкетування батьків і учнів, відвідування кожної сім’ї вдома.  (Додатки №2, № 3)

 У 5 класі, знайомлячись більш детально з учнями і їх родинами,  використовувала методику кінетичного малюнку. Відповідно цієї методики діти отримали завдання намалювати свою родину. Незвичайність полягала в тому, що всі члени родини повинні  бути зайнятими певною діяльністю. Головним фактором, який допоміг визначити місце дитини в сім’ї , було те, що дитина сама повинна була визначити, кого намалює. Так я побачила родини своїх учнів  з їх точки зору. Все це дає можливість, не втручаючись у внутрісімейну делікатну сферу, виявити особливості кожної родини і  схильності дитини.

З 5 класу привчала учнів до виконання доручень. Кожен учень має можливість вибрати справу до душі, але дітям цікаво і важливо спробувати себе  в різних видах роботи. Тому  щороку учні  під моїм керівництвом переобирають актив класу,  отримують нові доручення. Важливо щоб кожна дитина мала доручення, не відчувала себе не потрібною. Та для того, щоб дитина не втратила віру в себе, доручення повинно бути їй під силу. Постійне виконання певних доручень у класі вчить дитину самостійності, відповідальності. Великого значення надаю розвиткові індивідуальних творчих здібностей кожної дитини.

Крім індивідуальних бесід з учнями проводила в класі тематичну класну годину «Естафета улюблених занять». Діти мали змогу розкрити свої таланти, нахили, продемонструвати їх однокласникам. На меті до проведення цієї класної години я ставила формування потягу до творчості,  розвивати прагнення вдосконалювати свої здібності. Постійно слідкую за зайнятістю учнів в позаурочний і позашкільний час. Завжди рекомендую учням відвідувати гуртки. Постійними членами двох шкільних гуртків (сольний та історичне краєзнавство) є п’ятеро  учнів класу. Завжди пояснюю дітям, що саме  під час занять гуртка вони зможуть як найкраще розвинути свої індивідуальні нахили.

Складаючи план виховної роботи, обов’язково використовую ось такий план індивідуальної виховної роботи протягом року, запропонований Г.В.Бєлоногіною. (Додаток № 4)

Немало значення надаю так званим інформаційно – пізнавальним годинам, які розвивають інтелект, розширюють кругозір учнів. В цьому навчальному році це були такі години: « Принцип толерантності», «Гордість і біль Краснодону»,  «Як утверджувалися державні символи та будувалася незалежність», «Партизанські загони нашої області», «Голодомор на Харківщині. Зачепилівщина» та багато інших.  На таких годинах вчу учнів критично оcмислювати дійсність і людей, розвиваю прагнення дізнатись більше, стати інтелектуально вищими, багатшими.

Таким чином спонукаю дітей до самовиховання і самовдосконалення, що є необхідним складовим особистісно орієнтованої моделі виховання.

Особистісно орієнтований підхід до виховання не уявляю без особистості учителя,  адже краще всіх слів навчає живий приклад. Тому у виховній роботі намагаюсь дотримуватися таких заповідей:

- Навчаючи інших – навчаюсь сама. Пам’ятаю: учнів захоплює висока культура педагога, його знання.

-  Без любові до дітей немає класного керівника.

- Шукаю в учневі хороше.

- Стежу за тим, щоб мої слова не розходились з ділом.

-  Справедливість – головна риса класного керівника.

-  Постійно помічаю зміни особистості.

-  Намагаюсь все бачити та чогось не помічати; все чути та чогось не розчути.

- Бути з учнями поруч, але трішечки попереду.