Чорноморське козацьке військо, сформоване за ініціативою Григорія Потьомкіна із запорозьких козаків, що не втекли за Дунай, було поселене на землях поміж Бугом і Дністром. Оскільки на ці території претендували московські вельможі, козаки стали просити нові землі.

 

Перший загін переселенців на Кубань (довгий час перебувала під владою Туреччини і наприкінці ХVІІІ ст. називалася «Татарською самостійною державою») налічував 3847 козаків із гарматами на 51 човні. Ще три колони рухалися суходолом. Всього – близько 18 тисяч осіб.

 

Українці розселялися вздовж річки Кубань, утворюючи звичні для себе курені і використовуючи давні запорозькі назви (Канівський, Уманський, Батуринський, Переяславський, Полтавський тощо). У подальшому уряд називав їх станицями.

 

Загалом кількість першої хвилі переселенців, яка тривала декілька років, становила понад 25 тисяч осіб.

 

Уряд заохочував переселення як з метою колонізації Кубані, так і маючи на меті зменшення чисельності козацького стану та встановлення контролю над ним.

 

Активна міграція українського населення на Кубань продовжувалася в наступні десятиліття. Наприкінці ХІХ ст. українці на Кубані становили майже 50% населення.

 Якою ж була доля українців на Кубані розповість відеофільм: