Всім відома сучасна історія створення Підземного музею на Поштовій площі на місці унікальних археологічних розкопок на найбільш ймовірному місці хрещення киян за часів князя Володимира. Але дуже мало хто знає, що таких підземний археологічний музей наприкінці минулого століття збиралися створити на Оболоні на місці знаходження унікального стародавнього поселення нашіх пращурів, яке існувало ще до заснування міста Києва протягом 8-9 столітть.
Стаціонарні розкопки в цьому поселенні проводилися з 1966 по 1974 рік.
Воно й досі є найбільшим (площа 25 000 м²) із стародавніх поселень так званої зарубинецької археологічної культури, інакше кажучи – поселення народу, який проживав на наших землях з 2 ст. до н.е. по 2-3 ст. н.е.
За радянські часи серед вчених не було єдностi щодо того, чи були ті зарубинці слов'янами. Існування стародавнього поселення на березі Почайни підтверджувало це.
У 1971 році археологи Іван та Ганна Шовкопляс зрозуміли, що стародавнє поселення необхідно терміново рятувати. Вони почали бити в дзвони, розповідаючи, що скоро земельну ділянку, де воно розміщувалося, буде забудовано новим житловим районом Оболонь, але ж археологічні знахідки ще не до кінця вивчено. Щоб прискорити цей процес, потрібні були люди та гроші.
Як і сьогодні археологам на допомогу прийшла громада. До справи підключився Герой України архітектор Олесь Силін, який очолював інспекцію з охорони пам'яток історії та культури Київської міської організації Всеукраїнського фонду з відтворення пам’яток, і в результаті гроші на розкопки таки було надано.
Боротьба за підземний музей охопила все місто. Олесь Силин привозив на розкопки делегації громадських діячив. Зберіглася світлина одного з таких відвідувань, на який група людей, а серед них український поет Іван Драч, який написав після цього вірш про Оболонь та розкопки.
Громада міста вважала, що стародавнє поселення на Оболоні має бути збережено, а на його місці створено підземний археологічний музей. Відкриття археологів Шовкопляс мало стати новою віхою в історії України.
Були й конкретні кроки щодо створення музею. Геодезисти Державного інституту з проектування «Київпроект» визначили приблизні межі розкопу, після чого проектувальники Оболоні погодилися врахувати стародавні поселення в системі забудови, передбачивши, що на їх основі для освітніх цілей буде створено підземний музей.В архіві самого Юрія Паскевича, видатного архітектора,який створював район Оболонь, є чернетка до першого Історико-архітектурно опорного плану міста Києва, на якому зазначено Оболонь і власноруч вказано стародавнє поселення на вулиці Богатирській. Видатний архітектор підкреслив, що необхідно облаштувати прямий під’їзд до майбутнього музею.
Але відкриття сховали. У 1973 році ситуація навколо стародавнього поселення кардинально змінилася. Івана Гавриловича звільнили з Інституту археології НАН України - "за націоналізм", а точніше за те, що в монографії «Розвиток радянської археології на Україні, вченим були приведені твори «небажаних» в ті часи Володимира Антоновича та Михайла Грушевського. Після чого перевели на роботу в Центральну наукову бібліотеку (нині Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського), де він і пропрацював до останнього дня свого життя.
Там Іван Шовкопляс писав бібліографічні праці, які, втім, теж було нелегко публікувати. А співробітників бібліотеки викликали компетентні органи та пояснювали, що «цього товариша ні про що краще не розпитувати».
Оболонське стародавнє поселення засипали піском, законсервувавши для майбутніх поколінь дослідників.
«І вийшло якось символічно, що центральна частина давнього поселення не була забудована», - написала у 1984 році Ганна Шовкопляс. - «На ній знаходиться спортивний майданчик. Розкопані там житла були зафіксовані репером для встановленняпам'ятного знака».
Втім, пам'ятний знак досі не поставили. Інформація про поселення залишилася лише в наукових звітах, що зберігаються в архіві Інституту археології Національної академії наук, в археологічній періодиці та всього лише у одному виданні Національного музею історії України, яке дивом потрапило до краєзнавця Аннабелли Моріної після раптової смерті дочки археологів Тетяни Іванівни Шовкопляс.
І тільки Олесь Силин до кінця свого життя не міг змиритися з несправедливістю. Ще у 2004 році він публікує статтю, в якій натякає, що деякі знахідки археологів не вказані в офіційних звітах, але мали велике сакральне значення для наших пращурів. Це дуб Перуна з шостьма щелепами кабана та камяна брила із зображенням слов’янського бога Велеса.