Звичайно ж, більшість учителів чекають на перше вересня з радістю; чекають як можливості в подальшому творчо реалізуватись у своїх учнях, чекають нової зустрічі з дітьми, які подорослішали та змінились, чекають моменту творчого натхнення, яке дароване вчителю Небесами за його святу працю. А ще кожний пам’ятає про те, що поряд із творчою роботою є робота з документацією, є заповнення журналів, нескінченна кількість різноманітних списків не «на сьогодні» й не «на завтра», а «на вчора». Усі люди різні, і хтось із більш стриманим темпераментом спокійно ставиться й легко переживає «процес» заповнення документації, а хтось більш емоційний важко працює з паперами й більш радо ставиться до «живої» роботи з учнями, до творчих справ. Це абсолютно нормально, оскільки люди різні, темпераменти їх різні та пристосовані до різних ритмів і стилів роботи.

Емоційний стан = внутрішнє налаштування на роботу

Усі емоції досить легко побачити та прочитати з виразу обличчя, з посмішки людини, яка має працювати протягом навчального року з дітьми та їхніми батьками. Емоційний стан учителя на святковій лінійці говорить про його внутрішнє налаштування на роботу, а, отже, і про рівень загальної втомленості чи про її відсутність. Будь-яка робота з людьми вимагає від працівника емоційних витрат, зацікавленості в роботі та результаті своєї роботи. Відверта зацікавленість роботою залежить не тільки від емоційних відчуттів людини, а й від її фізіологічного стану. А значить, щоб радіти всьому, що з вами відбувається та оточує вас, достатньо навчитись приділяти собі увагу та радіти самому собі.

Правило 1: радійте самі собі, час від часу бавте себе чимось приємним. Тобто не лінуйтеся слідкувати за власним станом, доглядати та пестити себе чимось приємним: жінки можуть побавити себе манікюром, масажем, хорошим відпочинком, улюбленими парфумами або просто навчитись радіти самій собі. Чоловіки також можуть побавити себе грою в більярд чи боулінг, хорошим відпочинком, улюбленими чоловічими парфумами. Нам навіть незручно казати про таку прозаїчну річ, як необхідність проходження медичного огляду хоча б один раз на рік, оскільки кожна цивілізована людина, яка себе доглядає належно, контролює стан власного здоров’я, оскільки саме його наявність дозволяє людині сприймати життя з радістю, любити, творити, працювати.

Правило 2: доглядайте себе. У здоровому тілі – здоровий дух, а у здорового Духа – здорове тіло. Контроль власного стану здоров’я є проявом любові та поваги до себе, як і вміння не доводити себе до стану хронічної втоми. Виникнення хронічної втоми легко попередити, упровадивши розподіл і планування власного часу з обов’язковим включенням у власний розклад часу на невеличкий відпочинок протягом робочого дня, на канікулах і влітку, а також плануючи деякий час на непередбачувані обставини.

Правило 3: упровадьте розподіл і планування власного часу. Якщо ж ви відчуваєте, що стан хронічної втоми невпинно насувається, зробіть над собою зусилля, відкладіть усі невідкладні справи й одразу ж починайте виконувати правило 1.

Про яку це хронічну втому ми говоримо у вересні, на самому початку навчального року? З якої причини вона може з’явитись? Причин може бути кілька: додаткова робота влітку поза освітньою сферою, робота вчителя в літньому таборі з дітьми, складні сімейні обставини, проблеми здоров’я, утома від очікування навантаження в перші тижні вересня. Ми зупинимось на останній причині, оскільки перші дві легко скасувати за умови правильної побудови своєї роботи, а вирішити інші проблеми часто допомагає саме життя. Ніщо так не втомлює людину, як Його Величність Очікування великого навантаження. Людина уявляє собі майбутню ситуацію як складну, вибудовує собі у фантазіях можливі перепони в досягненні успішного завершення справи ще тоді, коли сама справа не розпочата, подумки долає чи не долає ці перепони, переживає жорстоку внутрішню боротьбу, утомлюється від цієї боротьби із самою собою. У результаті такого активного очікування на момент початку справи людина вже втомилась від думок про неї. Унаслідок цього, коли настає час братись до справи, людина відчуває велику втому. Залишилося взятись до справи, розпочати її виконання й відчути відразу від утоми та бажання закинути все чимдалі.

Правило 4: Під час відпочинку забувайте про роботу, нічого не плануйте. Є ще один фактор, який досить активно впливає на активність роботи, творчий потенціал і наявність чи відсутність хронічної втоми. Це стаж роботи. В якийсь момент учитель «ловить» себе на тому, що нема бажання після літа повертатись до роботи у школі. Як правило, це люди, які довго пропрацювали, мають цікавий для молоді величезний досвід і з легкістю можуть працювати на методичній роботі, а для роботи з дітьми вже не вистачає енергії та сил. Мудра людина шукає іншу роботу. Людина, яка відчуває виснаження, але боїться змін у житті, страждає сама й не може вже дати всього необхідного учням.

Правило 5: прислухайтесь до себе, до своїх відчуттів. Часто бувають ситуації, коли людині здається, що вона більше вже не може витримувати одноманітного повторення. Але достатньо в думках «програти» ситуацію, коли стоїш перед учнями, виконуєш те, що так добре вмієш робити, пригадуєш приємні ситуації та хороші результати своєї роботи, і вже не можеш уявити себе на іншому місці, й серце рветься туди, де діти. Достатньо пригадати, скільки приємних хвилин, днів, тижнів, років пов’язано з роботою у школі, щоб відчуття втоми поступилось місцем творчому злету.

Правило 6: з поразок виносіть уроки, пригадуйте більше хорошого, про майбутнє думайте тільки позитивно. Творчий злет не приходить на зайняте місце, він завжди шукає вільного простору. Для появи натхнення треба звільнити місце, відкинути зайве, старе, непотрібне як у фізичному, так і в духовному. Перед початком нового навчального року кожний Учитель передивляється свої методичні надбання, переставляє на полиці книжки в новому, зручному порядку, поповнює власну бібліотеку новими цікавинками, продумує наперед нові шляхи зацікавлення учнів або пригадує зі свого досвіду старі, трохи забуті прийоми. Адже все нове – це добре забуте й по-новому адаптоване старе. Не треба вигадувати колесо, його достатньо тільки трохи обновити й полагодити, додати яскравих барв і використовувати за призначенням. Переставляючи книжки на полицях, прибираючи й готуючи кабінети до приходу учнів, жінка виконує прадавній ритуал очищення заради звільнення місця для приходу нового, чистого духу. І тоді в такому класі частіше з’являється Його Величність Святе Натхнення. Діти дуже сенситивні до духовної чистоти і до таких кабінетів ідуть із задоволенням, хочуть знаходитись у них і під час перерви, довіряють учителю-берегині свої особисті думки, обговорюють власні почуття та емоції. Вони почуваються під крилом матері-берегині, яка не тільки навчає, а й розуміє та підтримує.

Правило 7: готуйте свій кабінет до нового навчального року так, як до великої таємниці. Бо навчання дітей – то велика таємниця. Це таємниця перейняття знань і досвіду молодшими поколіннями від старших, більш мудрих людей. Учитель для дитини – старша мудра людина. Отже, готуючись до таємниці зустрічі з невідомим новим поколінням, учителі мають «перебрати кістки» (Эстес Кларисса Пинкола. Бегущая с волками. Женский архетип в мифах и сказаниях. – пер. с англ. – М.: Изд. дом «София». 2005. – 496 с.) власного минулого життєвого досвіду, щоби бути для дітей не просто джерелом знань чи «глибою інтелекту», а й теплою мудрою душею, до якої часто йдуть не стільки за порадою, скільки за розумінням і підтримкою. І скільки ж сили та мудрості має бути в жінки, щоб не відштовхнути дитину, вислухати її, а іноді просто тепло, мудро помовчати разом з нею!

Правило 8: «перебирайте «кістки минулого» завжди перед тим, як розпочати щось нове. Особливо перед початком творчої роботи». «Перебрати кістки» минулого означає подивитись на власний досвід «згори». Саме завдяки такому «підняттю» над проблемою чи ситуацією її можна розгледіти стороннім поглядом без зайвих емоцій, які могли б завадити «перебрати кістки» минулого та вирішити ситуацію достойно. Пропонуємо вам вправу, яку ви можете починати виконувати прямо зараз як з метою самоаналізу, так і з метою релаксації: прочитайте кілька разів наведений нижче текст під музику звуків природи та уявіть собі все прочитане на рівні зорових образів, запахів, звуків, відчуттів у тілі, емоцій. При частому виконанні цієї вправи, гарантуємо вам, уже при перших звуках звичної музики у вашій уяві постане все прочитане раніше, а також з’являться вже звичні відчуття та емоційний настрій.

Ми стоїмо на величезному смарагдовому лузі, посеред якого розташований кемпінг. Ми бачимо людей, які ходять поміж будиночками, чуємо їхні голоси та шум вітру, спів пташок і шелест гірського потічка, що дає життя річці, відчуваємо теплий дотик ніжного сонячного проміння та прохолодні струмки свіжого повітря на своєму тілі. Усе це є поруч із нами й серед нас… Переводимо погляд далі й бачимо за лугом широку річку, за нею – широке шосе, яким їдуть різнобарвні авто, а за шосе височіє скеляста гора. Вона манить своєю величчю та красою, і ми йдемо туди, вгору, де виблискує сріблясто-біла крижана шапка.

Минаючи мостом річку й шосе, потрапляємо до казкового підніжжя величної красуні, де нас зустрічає хвойний ліс. Ми заходимо до цього лісу, у ньому щільно пахне прілим листям, хвоєю та грибами. Це густий, темний ліс, дерева в ньому стоять величні, з чорною оксамитовою корою, до якої хочеться доторкнутись і загадати бажання. Невідомо звідкіля з’являється впевненість у тому, що це бажання обов’язково здійсниться, настільки ця краса є заворожуючою та нестриманою. Сонячне проміння майже не дістає сюди. Від цього в лісі волого, і навіть на тонкому павутинні зібрались блискучі перлинки роси. Ми йдемо лісовою стежкою і назустріч нам трапляються гриби, й аромат лісу стає ще більш насиченим і щільним. Стежка веде нас угору, і ми опиняємось у змішаному лісі. Він не такий темний, сонячне проміння золотить верхівки дерев і, потрапляючи крізь мереживо з листя до кущів, ніжно торкається лісової травички, що стелеться землею. Назустріч нам вискакує білка, дражнить вогняним хвостом і зникає серед блискучого листя. Ми йдемо далі, колючки шипшини чіпляються за наш одяг, ніби хочуть утримати біля себе…

Ми піднімаємось усе вище, стежка стає більш стрімкою. І згодом ліс рідшає, дерева трапляються все нижчі, усе більше між ними кущів і високих трав. Ми йдемо далі й опиняємось на полонині, укритій різнобарвним килимом гірських трав і квітів. Навколо нас кружляють працьовиті бджоли, гудуть добрі ситі джмелі, стрімко літають невеличкі пташечки, а в небі «завис» і визирає здобич шуліка. На полонині пахне квітами та медом, трави ніжно лоскочуть ноги та руки, око милується різнобарв’ям: жовті, червоні, блакитні, жовто-гарячі, сині, рожеві квіти вистеляють візерунки на малахітовій траві. Ми зупиняємось на полонині. Обертаємось назад і бачимо далеко внизу маленькі будиночки кемпінга, вузьку сріблясту стрічку ріки й тонку сіру ниточку шосе. Із такої висоти люди в кемпінгу здаються мурахами, а машини на шосе – різнобарвними рухливими крапками. Ми бачимо внизу хвилі з листя дерев усіх відтінків зеленого із золотавими сонячними плямами на ньому. Бачимо початок стежини, що завела нас до лісу, та вихід із нього. Від подиву захоплює дух, і потім дихання стає легким і рівним, і ми йдемо крізь природну красу життя все далі й усе вище.

Згодом ковдра із квітів зникає, трави стають більш сухими, й поміж ними трапляються суха земля та дрібне каміння. Стежка стає більш звивистою та стрімкою, іти стає дедалі важче, з-під ніг сипляться земля й каміння, вітер дме в обличчя, наче не хоче пропустити нас до вершини гори. Повітря стає прохолодним, дихати важче, і ми рухаємось уперед і вгору крізь перепони.

Ми дістались білосніжної шапки. По снігу йти й легко – не провалюєшся, тримаєшся на твердій скоринці, і важко – дуже слизько. Рослини тут не живуть, тварин не побачиш, лише сріблом виблискує слизька поверхня…

Ми дістались вершини. Тут живе Його Величність Спокій. Коли ми дивимося згори вниз, бачимо й гірську полонину, на якій нещодавно милувались квітами, й тонку сріблясту ниточку річки біля підніжжя гори, й гірську ущелину, крізь яку проходили. Бачимо, як наша ущелина з’єднується з багатьма іншими, і розуміємо, що побачити це єднання можна тільки згори. Стоячи біля підніжжя, ми бачили тільки одну дорогу. Піднявшись угору, ми побачили багато шляхів, які, до того ж, іще й перетинаються один з одним. Значить, досягти вершини та зійти з неї можна різними стежинами, пізнаючи і розвідуючи різні шляхи, підйоми та спуски. Коли до нас приходить внутрішнє розуміння такої простої істини, у душі оселяються Спокій і Радість. І тоді ми можемо творити нове, незвичайне.

Але ми не можемо лишатись надовго вгорі, хоч як нам цього хочеться, тому що життя чекає на нас там, унизу, де є річка й шосе, кемпінг і люди, будинки й автомобілі. І тоді ми починаємо спуск униз таким самим шляхом, яким підіймались угору. І тільки тепер з нами Велика Мудрість, яку ми візьмемо із собою й будемо нею керуватись у житті серед людей. І коли виникне потреба, ми знову підемо вгору, можливо, іншим шляхом, щоби подивитись на ситуацію згори й побачити, де саме і яким чином з’єднуються шляхи, потічки й ущелини, і з новим знанням і розумінням знову йти до людей.

Бажаємо вам приємної мандрівки вгору, плідної роботи над собою та духовного зростання. Адже від того, наскільки глибоко буде проведена робота над собою, залежить і те, наскільки чистою буде ваша робота з дітьми.

Успіху вам, шановні колеги, в усіх ваших прагненнях і світлих бажаннях!

Автор: А. Брюханова

Освіта.ua