Діти та молодь, а головне робота з ними для розкриття їх талантів, – це основа роботи кожного закладу загальної середньої освіти. Не вийняток і Новомажарівська ЗОШ І – ІІІ ступенів. Педагогічний колектив школи приділяє велику увагу пошуку талантів своїх вихованців, розвитку творчого потенціалу учнів.

Учні нашої школи стають учасниками та переможцями різноманітних конкурсів не тільки районного та обласного рівня, а й Всеукраїнського.

В цьому навчальному році учениця 9 класу Соболенко Інна (вона ж вихованка гуртка «Історичне краєзнавство») під керівництвом вчителя історії та керівника гуртка Устименко І.С. стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу творчих робіт учнів «Я – журналіст!», який щорічно проводиться Острозькою академією. Вже вдруге в нашій школі учениця бере участь в цьому конкурсі, адже і вчитель не байдуже до журналістики (крім пед.. освіти Ірина Сергіївна має диплом журналіста) і учнів своїх залучає до такої діяльності. Тай не може бути інакше. Збір спогадів старожилів та їх обробка під час занять гуртка дуже схожа на написання та обробку інтерв’ю.

Приємним новорічним подарунком став для них лист із академії з Дипломом лауреата конкурсу. Інна брала участь у двох номінаціях, в яких показала свій хист в різних жанрах журналістики, взявши участь у двох номінаціях. У номінації «Дякую батька» Інна показала вміння писати статті, а у номінації «Моя школа найкраща» - вміння фотокореспондента. Також обов’язковою умової участі в конкурсі було написання ессе «Чим мені подобається професія журналіста?», з яким Інна також впоралася творчо, показавши свій глибокий кругозір.

Вже 19 січня Інна отримала запрошення взяти участь у роботі заочної школи молодого журналіста, що проводиться в лютому у м. Рівне на базі Острозької академії. А на сьогоднішній день вона отримала сертифікат про успішне закінчення курсу «Школа універсального журналіста», який проводився Острозькою академією.

Ми пишаємося своїми талановитими дітьми. І зичимо їм успіхів в усіх їх починаннях.

Пропонуємо ознайомитися із Роботами Соболенко Інни.

Дякую батькам

Я – є. Я – живу. Я – відчуваю. За все це я дякую своїм батькам, адже саме вони дали мені можливість – бути.

Що для вас життя? Постійне прагнення самовдосконалення? Чи довгий шлях пропитаний болем та розпачем? Для мене життя це – мить. Це саме тут і зараз. Адже сьогодні я – є, а вже завтра від мене не залишиться ані сліду. Життя – це спалах. Можливість «загорітися», «сяяти». І дуже часто ми марнуємо той час який нам відведено на зовсім непотрібні нам речі. На безглузді обговорення, перегляди «тупих» проектів яких тисячі на телебаченні.

• часто ми говоримо своїм рідним,що любимо їх? Я відповім – майже, ніколи. Чому? Тому що, не вміємо цінувати. Ми не цінуємо час, мить, життя. А це найголовніше, що є у нас. І за все це я хочу подякувати батькам, за можливість – жити. Відчувати любов до рідних та віддавати її у подвійній кількості.

Мама і тато - найближчі і найрідніші люди в житті кожної людини. Саме вони є найкращими і найвірнішими друзями, які ніколи не зрадять і завжди підтримають.

Ви знаєте, в один момент свого життя я переосмислила важливість присутності батьків в ньому. Я помітила, що із часом багато хто забуває хто ці люди для нас. Ми відводимо мало часу та уваги їм, не розуміючи того, що саме це їм і потрібно. Ми не розуміємо що не менше треба дарувати любові та підтримки своїм батькам ніж коханій людині чи друзям.

Адже подумайте, для чого батьки живуть більшу частину свого життя? Ви думаєте для себе? Для того щоб забезпечити своє життя? Ви глибоко помиляєтеся. Вони живуть заради нас. Вони турбуються за нас, вони створюють для нас те тепло і комфорт, в яке приємно повертатися щодня. Саме мати та батько формують в нашій голові уявлення про слово «сім'я».

Мені дуже пощастило в житті. Я – маю міцну опору, два сильних крила, які щодня піднімають мене до все нових і нових висот. Ці крила – це мої мама і тато. Адже як пташка не може злетіти без крил, так і людині важко йти по життю без батьківської поради та підтримки. Як часто ми не розуміємо цього, не цінуємо тих, хто поруч, часто завдаємо їм прикростей. А в цей час мільйони покинутих дітей мріють обійняти маму і тата, зігріти своє самотнє серденько їх теплом. Я дуже щаслива, що вони в мене є.

В першу чергу я дякую своїм батькам за те, що вони подарували мені життя. Вони взяли на себе таку велику відповідальність і дали мені можливість дихати, жити і радіти сонцю. Я вдячна їм за те, що кожного дня дають мені відчути себе потрібною і коханою. Саме вони дарують мені можливості самостверджуватися і розвиватися. Батьки підтримують кожне моє починання для того, щоб я спробувала себе в різних сферах діяльності і в майбутньому стала успішною людиною.

Саме мама і тато – мої невтомні янголи-охорнці, що вкривають мене від всіх незгод і негараздів. Вони завжди знають, як підтримати мене в тяжкі хвилини, як допомогти і розрадити.

Я дякую їм за їх терпіння і вміння вибачати за всі пустощі і образи. Чого я часто навіть не помічаю. Іноді я буваю примхливою, занадто багато вимагаю від своїх рідних. Але вони не відштовхують мене за те, що я іноді роблю погано. Ні, вони просто подивляться на мене своїми добрими очима. І мені стає не по собі від того, що я роблю. А тато підійде, погладить теплою рукою по голові і все відразу кудись летить. Як не бути вдячною їм за теплоту!

А ще мої батьки для мене – символ щасливої родини, де панує затишок, мир і любов.

Для мене батьки – найкращі друзі на все життя. Вони живуть моїми проблемами, болем, радощами та успіхами. Заради мене вони здатні на все. І відплатити я їм можу лише своєю безмежною любов’ю і турботою.

Чим мене приваблює професія журналіста

Як часто ви «кричали» і не були почутими? Як часто ви намагалися викрити брехню, але ніхто цього не бачив? А все чому? Можливо, у вас не було такої можливості, або ж ваша думка не вважалася цінною? Ви просто звичайна людина, яку ніхто не хоче слухати. Тому професія журналіста дає мені змогу бути почутою хоча б кимось.

Влада. Саме це мають успішні журналісти. Тільки уявіть ,у вас є можливість впливати на формування суспільної свідомості громадян. Ви фактично керуєте думками та поглядами інших. Професія журналіста приваблює можливістю доносити до людей правду, примножувати в світі добро, боротися за справедливість. Хіба це не чудово, коли у тебе є можливість відкрити людям очі, розповісти все «як є».

Ти постійно знаходишся у русі подій. Ти є їх частиною які відбуваються тут і зараз, ти є частиною історії. Журналістика - це непередбаченість. Журналістика – це подорожі, можливість відкрити для себе, ще небачені тобою, країни. Журналістика – це нові знайомства. Журналістика – це тактовність. Обираючи цю професію, ти повинен бути готовим до спілкування з невихованими людьми, ти повинен завжди відповідати ввічливо. Це можливість навчитися бути дружелюбним, знаходити підхід до людей, бути комунікабельним. Журналістка – це безперервна робота над собою.

Витримка. Стресостійкість. Без цієї риси характеру, неможливо працювати в сфері журналістики. Події вони, як шторм та бурі які ти повинен вистояти від початку і аж до самого кінця. Журналіст потрібен мати свою тверду точку зору і відстоювати її. Ніхто не говорив, що буде легко, труднощі будуть завжди і потрібно вчитися долати їх, знаходити виходити з ситуації.

Журналіст – це небезпечна робота. Це постійний ризик, це невпевненість чи завтра взагалі буде. Лише за цей рік відбулося понад сорока нападів на активістів, борців за правду. Журналісти страждають від постійних побоїв, полонів. Їх обливали сірчаною кислотою, били, спалювали офіси. Вранці 4 листопада 2018 року померла активістка, радник міського голови Херсону – Катерина Гандзюк. Її вбили. Вбили за те, що у людини вистачило мужності, сміливості висловлювати та відстоювати свою думку. Вбили за те, що вона не хотіла мовчати. Мені дуже хочеться бути схожою на неї, не мовчати не дивлячись ні на що і доносити до людей правду, боротися за справедливість.

Отже журналіст, дуже цікава та творча професія. Обравши саме цю спеціальність, у тебе відкривається безліч можливостей і одна з найголовніших – це бути почутою.