Громадська організація «Рух «Твереза Україна» проводить конкурс "Ми - за тверезе життя". Я також взяла участь в конкурсі. Пропоную ознайомитися із моєю роботою.

Казка про Зеленого Змія

Був теплий літній день. Високо в небі сяяло яскраве сонечко. Воно дарувало всім своє тепло і радість. Всі створіння на землі раділи теплому сонечку і дню. Лише одна жива душа була зовсім не рада. Маленький хлопчина сидів на лавці біля подвір’я і гірко плакав.

• Що сталося в тебе, маленький? - запитав дідусь, що проходив поруч.
• Тато… тато…, - схлипувало дитя.
• Що сталося з твоїм татом?
• Він знову прийшов додому не таким. Лається, все трощить, вигнав нас з мамою на вулицю. Вона пішла шукати допомоги, а мене лишила вартувати біля двору, щоб тато не виходив. А я боюсь. Я не розумію, чого він став таким? Він же був добрим.

І хлоп’я благально подивилося на дідуся, немов просячи допомоги і розради. Дідусь зітхнув і промовив:

• Я знаю, що сталося із твоїм татом. Його вкусив отруйний Зелений Змій.
• А що це за Змій такий? І як врятувати тата? - запитав хлопчина.
• Це довга і давня історія. Слухай…

І дідусь почав розповідати.

Колись давно в далекій теплій країні жив сонцеликий падишах. І все було в нього: кілька красунь-дружин, дітки, золото та шовки. Багато придворних прислужувало йому, виконуючи найменшу забаганку. Та одного дня сумно стало падишахові. Покликав він челядь і наказав придумати для нього якусь нову розраду. Ні факіри зі своїми витівками, ні дресирувальники, ні казкарі не могли догодити вибагливому падишаху. Та знайшовся хитрий алхімік, який запропонував сонцеликому падишаху своє зілля, яке повинно було покращити його настрій. І щоб той не боявся отрути, алхімік визвався спробувати його разом із падишахом. Сонцеликий погодився і наказав придворним виділити все необхідне алхіміку для приготування зілля.

Чотири дні і чотири ночі чаклував алхімік у своїй таємній лабораторії. Настав час пробувати зілля. Випили вони по чарці і неймовірна радість наповнила душу падишаха. Все йому стало цікавим і новим, набуло яскравого значення навіть щось маленьке, незначне. І падишах випив зілля ще і ще….

Хитрий же алхімік не пив, а пильно стежив за сонцеликим. Він підливав і підливав йому все більше і більше зілля та пильно стежив за тим, як після кожної випитої чарки радість падишаха змінювалася гнівом та агресією. Навіть його добре обличчя змінило свій вигляд. Вже після першої випитої пляшки зілля воно стало лютим і непривітним. Захмелівши від зілля, падишах прогнав із палацу всіх тих, кого він дуже любив. І коли він сам на сам залишився із підступним алхіміком, той покликав власних прислужників і наказав їм вигнати падишаха з палацу, а сам посилився в палаці і захопив владу в країні, споївши не одного державного діяча.

Ніхто і ніколи не дізнався, куди подівся падишах і що з ним сталося. Та люди подейкують, що його розум і серце з’їв Зелений Змій, прихований у пляшці алхіміком.

З тих пір пройшло чимало часу. Та й зараз серед нас живе чимало таких алхіміків. Вони вдало маскуються під порядних людей, а самі продають людям отруйне зілля, в якому живе дух Зеленого Змія, що отруює тіла людей, з’їдає їх мозок і серце.

• Навіщо це їм? - запитав хлопчик дідуся.
• Для того, щоб збагатитися за рахунок цих людей. А страждання таких, як ти, діточок, їх не хвилюють зовсім.
• А що ж робити? Як врятуватися?
• На щастя, на світі є не лише злі і жадібні алхіміки. Є ще й багато добрих чарівників, які лікують залежних від Зеленого Змія.
• А я можу стати таким чарівником? - поцікавився хлопчик.
• Звісно, - відповів дідусь, - цих чарівників ми називаємо лікарями…

Від того дня минули роки. Хлопчик виріс і став лікарем. Він вилікував свого тата і допомагає повернути щастя в інші родини.

Шановні друзі! Бережіться Зеленого Змія! Не піддавайтеся чарам алхіміків! Бережіть щастя і тепло у ваших родинах.