День пам’яті жертв голодомору

Цей День щорічно відзначається в Україні в четверту суботу листопада.

Президент України, підтримавши ініціативу громадських організацій, міністерства культури і мистецтв, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення, ухвалив встановити в країні День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Заходи, присвячені цьому дню, щорічно проходять в четверту суботу листопада.

Спочатку Указом президента України від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам’яті жертв голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. У 2007-му році, згідно Указу Президента України № 431/2007 від 21-го травня 2007-го року, в назву цього пам’ятного Дня були внесені зміни: "Внести до Указу Президента України от 26 листопада 1998 року N 1310 (1310/98 ) "Про встановлення Дня памяті жертв Голодоморів та політічніх репресій" (в редакції Указа від 15 липня 2004 року № 797 (797/2004) зміни, віключівші у назві та тексті слова "та політічніх репресій".

Зараз День пам’яті жертв голодомору щорічно відзначається в четверту суботу листопада.

В 2016 році День пам’яті жертв голодомору припадає на 26 листопада.

Учні Новомажарівської ЗОШ І - ІІІст., вони ж вихованці гуртка "Історичне краєзнавство" відвідали шкільний краєзнавчий музей і саме там вшанували пам'ять жертв Голодомору, наших односельчан.

"Сьогоднішня наша  екскурсія присвячена трагічним подіям. Говорити ми будемо сьогодні про 32 -33 рр., коли в Україні лютував голод, штучно влаштований з метою винищення селянства, який забрав понад 7 мільйонів людських життів.

            „Найстрашніша смерть – це смерть від голоду. Не дай Бог навіть ворогові вмирати такою смертю,” – ці слова письменник Улас Самчук уклав у вуста своїх героїв. Ці слова ми візьмемо епіграфом до нашого заходу.

                Боляче і важко говорити про голодомор, але ще болючіше і важче мовчати. Пекучий біль розривав серця людей, які пережили це страхіття і вимушені були мовчати, бо говорити не мали права. Близько 60-ти років продовжувалось це мовчання, яке скріпило вуста печаткою страху – страху за своє життя.

                Сьогодні ми не маємо права мовчати. Ми повинні говорити, ми повинні пам’ятати заради тих, хто загинув жахливою смертю, заради тих, хто вижив у той страхітливий час і тим самим продовжив наш рід, не дав загинути нації – нації українців. 

Голодна смерть забирала щодня тисячі невинних жертв. Майже в кожній хаті нашого села, а їх в 1932 році тут було137, померли по два, три, а то й більше чоловік. Так у Безпалого Іллі померло 8 чоловік із родини. Німою пусткою в селі залишилося 18 хат. Особливо великою була смертність дітей. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіло близько двох тре­тин учнів. Зрештою влада заборонила реєструвати смертність від голоду та приховувала голодомор від світової громадськості."

Такими словами розпочалася екскурсія до музею. Кожен учень, затамувавши подих, шукав знайомі прізвища у списках померлих від голоду.