Сьогодні весь світ святкує день народження відомого композитора П.І.Чайковського. Тож йому приурочуємо цю публікацію.

Іноді, проживаючи в краї з багатою історією, ми можемо навіть не знати, зо звичайний для нас маршрут, може бути маршрутом, по якому не одноразово подорожувала відома на весь світ особа, а непомітне, забуте Богом маленьке село може бути місцем, де були написані світові шедеври мистецтва.

Саме так можна охарактеризувати невеличке село Олександрівка Зачепилівського району. Саме тут в ХІХ ст. в маєтку Германа Карловича Конраді – Гранкіно любив відпочивати відомий на весь світ російський композитор, українець за походженням, Петро Ілліч Чайковський.

Петро Ілліч Чайковський ( 25 квітня (7 травня) 1840 — 25 жовтня (6 листопада) 1893) — російський композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч.

Так виявилося, що Петро Ілліч проїздом бував у місті Перещепино Дніпропетровської області. Ось що він пише в листі брату Анатолію 30 вересня 1879 року: «Прибыв в Гранкино до пятницы (до 28 сентября) выехали после обеда после бесконечного переезда через степь во тьме глухой ночи и с невероятными приключениями добрались до станции Перещепино именно в тот момент, когда поезд отъезжал. Мы опоздали, и были вынуждены ночевать на станции. К счастью, начальник станции оказался очень приятным человеком и дал мне комнату для ночлега».

Із книги «Зачепилівщина: працею i подвигом уславлена» ми дізнаємося, що в селі Олександрівка, де колись знаходився маєток Германа Карловича Конраді – Гранкіно, проживав брат Петра Іллічя Модест Ілліч Чайковський. Він виховував і навчав глухонімого від народження сина господаря маєтку Колю за системою сурдопедагогіки, а після смерті батька став його опікуном. Завдяки йому хлопчик вивчив ази розмовної мови, навився читати та писати та вивчив три мови. Петро Ілліч також прив’язався до вихованця свого брата і дуже любив бувати в Гранкіно. Тут він не лише відпочивав, а й працював над такими творами: опера «Мазепа» (1881-1883), Третьою сюітою(1884), Концертною фантазією для фортепіано з оркестром(1893), Шостою симфонією(1893), гармонізацією народної пісні «То не ветер ветку клонит»(1893).

Також відомо, що композитор дуже любив природу Гранкіно та неодноразово писав про це у своїх листах. Він навіть ставить Гранкіно вище за прославлені Тіроль та Кам’янку. У листі брату Анатолію він пише: «Мне нравится Гранкино — очень привольно здесь, именно так, как я люблю: тихо, покойно… Гранкино, сверх ожиданий, мне очень понравилось… в саду очень чудесные места и густая берёзовая аллея. Я нисколько не удивлён, что Модя даёт ему предпочтение перед Каменкой».

В переписці з баронесою Надією Філаретівною фон Мек він пише: «Гранкино не имеет никаких особенных прелестей. Это крошечный оазис среди бесконечной степи. Сад недурен, но очень еще молод. Лесу нет кругом на расстоянии сотен верст. Но зато здесь тихо до того, что даже днем ни единый звук, кроме шелеста листвы, не нарушает тишины. После каменского многолюдства и суеты мне очень приятно было очутиться в деревенском уединении. Купанье есть довольно изрядное. Заниматься будет очень удобно.

Покойный Конради похоронен в саду, близко от дома. Это придает усадьбе несколько грустный характер. Я останусь здесь, вероятно, недели три».

Перебування Чайковського в Гранкіно влітку 1893 року виявилося останнім. 6 листопада 1993 року перебуваючи в Петербурзі він помер.

Та жителі села Олександрівка бережуть в пам’яті часи перебування видатного композита на їхній Батьківщині. В травні 1940 року зусиллями працівників місцевого колгоспу був встановлений невеликий обеліск, присвячений 100-річчю з дня народження митця, як знак пам’яті про перебування тут композитора. Після окупації району німцями пам’ятник зник.

Існує кілька версій про його зникнення. За однією – його розбили та скинули у річку Вошива, щоб він не дістався німцям. По іншій версії його скинули в річку цілим. По третій версії його знищили поліцаї. Місцеві жителі вважають, що він захований під сценою місцевого клубу. Та справжня доля пам’ятника до сьогодні не відома.

6 листопада 1993 року спільними зусиллями житли Дніпропетровська Бориса Даниловича Кравченка та місцевих жителів було встановлено новий пам’ятник композитору, який до сьогоднішнього дня є окрасою села Олександрівка. На церемонію встановлення пам’ятника до Олександрівки з’їхалося чимало гостей з Москви, Дніпропетровська, Харкова, Бєлгорода та інших міст.

Але до його встановлення також тривала цікава історія. Борис Данилович довго шукав Гранкіно, але такого населеного пункту в кінці ХХ ст. вже не існувало. Він приїхав до Перещепино, потім до Зачепилівки, а вже звідти до Олександрівки. Тут він знайшов дідуся, який пам’ятав німого панича. Виявилось, що маєток та панський вже не існують. Але дійсно знаходився колись в межах нинішнього села Олександрівка.

Тоді Борис Данилович привіз із міста Клин Московської області не встановлений пам’ятник композитору і за підтримки голови колгоспу Миколи Павловича Чепеля та сільської громади (люди охороняли захований у дворі Бориса Даниловича пам’ятник по-черзі, доки той готував необхідні документи на його встановлення) встановив його тут.

Так і постав пам’ятник Петру Іллічу в Олександрівці і до сьогодні радує очі місцевих жителів.