Вед. 1: Відлунала мідь військових оркестрів, відшуміла на південному кордоні радість зустрічі воїнів - інтернаціоналістів, які поверталися додому, його Вічний вогонь пломеніє для нас і сьогодні, і палатиме завжди. Відблиск цього вогню на обличчях тих, хто обпалений жорстокою війно сьогодні живе мирним життям, він у їхніх справах. Його відблиск в нашій пам’яті.

Вед.2: Наші солдати, прапорщики й офіцери ступали на афганську землю без комплексу завойовників. Чесно  виконуючи військовий обов’язок, вони вірили, що захищають високі інтереси Батьківщини, виконують інтернаціональний обов’язок перед дружнім народом.

Вед.1: Лютий 1980 року  - з Москви надходить наказ: разом з афганською армією здійснити рішучу бойову операцію з метою знищення озброєних моджахедівських банд. Це означало,що наші війська силоміць увергалися в братовбивчу громадянську війну. Це стало початком кінця. Вже в березні  1980 року наші солдати зіткнулися з таким відчайдушним всенародним спротивом, який міг дорівнюватися хіба,що до вселенського Руху Опору на тимчасово захопленими гітлерівцями територіях колишнього Радянського Союзу. Ось тоді наші хлопці збагнули,що вони воюють,не із жменькою якихось там

ісламських контрреволюціонерів,а з гордим і не залежним народом.

Літературний монтаж

1. Ти – вічний біль, Афганістан

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

2. Разорван погон под ремнём автомата,

Истёрлась тельняшка на левой груди,

Где сердце колотиться, не  виновато

Во всём, что за нами и что впереди.  

3. Прошли по ущелью, спустились в долину,

Поднялись остуда на горный хребет,

В бою разделившись на две половины –

Оставшихся здесь и оставивши свет.

4. Пошли с перевала по тропам овечьим,

По минным ловушкам, под скресным огнём,

Внезапно сверкавшим сиянием вечным

Ребятам, с которыми рядом идём.

5. Завалы, заслоны, засады,

Барханы, сугробы, ветра.

Наверно, забыть это надо.

Но помнися, словно вчера.

6. Страна, что «за речкою на юге»,

Как вы её звали подчас,

Близка, словно песня о друге,

Навеки ушедшем от вас.

7. В ваших песнях и боль,  и просторы

Тревожной афганской земли.

И гордость, и горе, и горы

С которых друзья не сошли.

Пісня «Я ухожу»

Вед.2: Афганістан… Він увійшов, якщо не в кожне серце, то в кожне місто, село, кожну долю. Зайшов він і в наше село. Не в одну мажарівську родину йшли листи з Афганістану, не одна мати вмивалась слізьми, чекаючи сина з війни.

Читець: Воевали там ребята наши,

позабыв про нежности и дом,

про любовь и модный цвет рубашек,

жизнь свою оставив на потом.

Вед.1: Там, в опаленому, каменистому краю, окропили своєю кров’ю непрохідні гірські стежки наші вчорашні школярі: Пушкаревський Олександр Іванович, Заворотній Володимир Васильович. (виїхав), Лукашов Віктор Петрович, Висоцький Микола Володимирович, Песиголовець Микола Миколайович, Дяченко Микола Леонідович, Сизько  Юрій Васильович. (виїхав), Берлим Анатолій Іванович, Чепита  Василь Іванович, Столяренко Михайло Петрович. (виїхав), Перерва Володимир Іванович, Охрій Віктор Миколайович.

(Розповідається про кожного з них)

Пісня «Офіцери»

Вед. 2: Саме 15 лютого  1989 року останній радянський солдат залишив назавжди пекельну землю Афганістану, де протягом десяти років палахкотіла  справжня війна. Неоголошена, безглузда, страшна.

Вед. 1: Наші воїни не бачать себе визволителями. Для них Афганістан – це «черга за вінками з хвої». «Хто останній за смертю?». А на війні, як на війні. Солдати гинуть. І як же страшно гинути у вісімнадцять, у розквіті сил, коли ще недомріяв, недолюбив. Гинути не за свою Батьківщину. Афганська війна принесла нам смерть, трагедії, сльози. Наочним наслідком цього тотального побоїща став спішно наведений повітряний міст Кабул – Ташкент, яким транспортні АНи переправляли в СРСР останніх загиблих у цинкових домовинах, охрещених «чорними тюльпанами».

Пісня «Белый танец»

Літературний монтаж.

1. Життя мине, розвіється, мов дим

Високу мить залишить на прощання

Для мужності – як приклад молодий

І пам’яті соколочок звичайний.

2. Освітить з блиском хвилечку буття

Немов межу поміж життям і смертю

І ось тоді лише насмілюсь я

На рівних розмовляти із безсмертям.

2. Хай буде все, що має бути

І тихі радощі життя,

І слів чужих важке каміння

Вам не треба співчуття

Вам потрібне розуміння.

3. Життя торжествує в новім поколінні,

Та болі минулі – довіку нетлінні.

З граніту волає грізно і люто:

«Ніхто не забутий, ніщо не забуто!»

4. Вічний вогонь палає

Дзвонить у далі століть

Вічний вогонь закликає

«Щастя живих бережіть!»

Вед. 2: У цій війні загинуло близько 15 тисяч солдат, 35 тисяч – було поранено, тисячі потрапило в полон. Серед загиблих 223 тисячі наших земляків – харків’ян.

Читець: Свечи, как могилы, как кресты,

это - наши памятники павшым.

Cвечи, как тропинки, как мосты,

что ведут к сердцам, навек угасшим.

К колоскам, сгоревшим, не доспев,

не наполнив жизнь зерном, корнями,

вызвавшим проклятье, слезы, гнев

к тем, кто свою ложь прикрыл сынами.

Вед. 1: Згадаємо і хвилиною мовчання пом'янемо воїнів, які відійшли у вічність.

Хвилина мовчання.

Вед. 2: У період з 25 лютого 1980 року до 15 лютого 1989 року згідно з офіційними даними Міністерства Оборони колишнього СРСР крізь пекельне горнило пройшло 546 255 громадян, вбито і померло від ран 13 833 чоловіки, поранено 49 9865, пропало безвісти 380, стали безнадійними інвалідами 6669 чоловік. За роки війни в Афганістані загинуло 3 100 українців.

Вед. 1: Шістдесят шість років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна остання. Вони не знали, що їх онуків називатимуть ветеранами. Давайте ж і ми будемо пам’ятати ветеранів, виявляти розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває і досі.

Вед. 2: Вічна пам'ять тим, хто згорів у афганському пеклі. Будьмо ж довіку в боргу перед ними, перед їхніми батьками, котрі рвуться в небо за журливим трикутником афганських журавлів.

Пісня «Ты помни»