На столі букет без смертників  перев’язаних чорною стрічкою, ікона, запалена свічка, напис «Голодомор 1932-1933 років». На столі експозиція шкільного краєзнавчого музею.

Пісня «Козацька» 8 клас Виходять ведучі.

Ведучий І
У широкім небі
Плачуть хмаринки сині
Сонечко веселе
З обрію встає,
Нумо піднімайтесь,
Хлопці з України
Час для розбудови 
Нині настає.
Нумо спати годі
При такій погоді,
Прокидайтесь, брати!
Треба нам державу,
Козацькую славу 
Гідно поміж люди 
Піднімать, нести
Ведучий ІІ
Ми довгенько спали,
Все нас присипали ,
Наші воля й доля 
Вищі над усе
Кинемо скорботу,
Нумо за роботу-
Тільки це Вкраїні
Щастя принесе
У широкім небі
Плачуть хмари сині,
Сонечко веселе,
Грає, виграє.
Розгинають спини
Діти Батьківщини,
Доля України 
з попелу встає
Читець І
Важко підніматись Україні, важко тому, що гірка її доля, страшне минуле, яке пекучим болем крає серце всіх людей.
Читець ІІ
Найстрашніше, що пережив наш український народ – це голод. Досі не віриться, що тут у житниці країни – раптово зник хліб, а люди залишились без зернини, а 1932 рік був щедрим на урожай. 
Читець І
1933 рік! Найчорніший час в історії України. Це був не голод, а голодомор. У селян було відібрано весь хліб. Якщо ж хтось відмовлявсь – позбавляли волі на 10 років, а хліб все одно відбирали.

Сценка

Звучить Реквієм Моцарта. Сидить зажурена жінка посеред хати. За порожнім столом, на ньому лише сіль. На ослоні четверо малих дітей, сидять купкою, обнялись і щось шепочуть.

1 дитина Мамо! Мамо! Я їсти хочу!
2 дитина Мамо! Мамо, животик болить!
3 дитина Мамочко! Рідненька! Дай хоч крихіточку хлібчика!

Мати зажурено повертає до них голову, мовчки дивиться.
Діти встають, підходять до неї, обступають з усіх боків, стають на коліна і знову просять.

- Мамо, дайте їсти 

Мати мовчки дивиться, а потім і каже:

Я вам казку розповім, а ви слухайте от і забудете про їжу.

Починає розповідати казочку

Десь у темному лісі …
Одне із дітей каже:
- Мамо! Мамо в очах темно!
Мати встає підходить до дитини, сідає на підлогу, бере голову дитини собі на коліна:
- Закрий очі й поспи.
Дитина Я не хочу очі закривати. 
Мати. То дивись на мене, я тебе поколишу.
Дитина. Не колиш мене мамо! Я помираю. Дай мені їсти хоч крихту, і я оживу..
Мати. Прости мені, доню, немає, що їсти.
Дитина. Мамочко, я ж помираю і останній раз їсти прошу.
Мати. Нічого в хаті в нас не має, прости мене, дитино рідна, нічим тебе я не врятую.
Мати схиляється над дитиною і цілує його, бере на руки і кладе на ослін. І каже до дітей:
- Ходімо, діти, ми їй вже не потрібні. Вона померла. Добре їй…

Пісня «Свіча скорботи» 6 клас

1. Вступне слово вчителя

Сьогоднішня наша виховна година – година Пам’яті і Скорботи. Говорити ми будемо сьогодні про 32 -33 рр., коли в Україні лютував голод, штучно влаштований з метою винищення селянства, який забрав понад 7 мільйонів людських життів.

            „Найстрашніша смерть – це смерть від голоду. Не дай Бог навіть ворогові вмирати такою смертю,” – ці слова письменник Улас Самчук уклав у вуста своїх героїв. Ці слова ми візьмемо епіграфом до нашого заходу.

                Боляче і важко говорити про голодомор, але ще болючіше і важче мовчати. Пекучий біль розривав серця людей, які пережили це страхіття і вимушені були мовчати, бо говорити не мали права. Близько 60-ти років продовжувалось це мовчання, яке скріпило вуста печаткою страху – страху за своє життя.

                Сьогодні ми не маємо права мовчати. Ми повинні говорити, ми повинні пам’ятати заради тих, хто загинув жахливою смертю, заради тих, хто вижив у той страхітливий час і тим самим продовжив наш рід, не дав загинути нації – нації українців.

2. Перегляд відео фрагменту.

Вчитель:

Голодна смерть забирала щодня тисячі невинних жертв. Майже в кожній хаті нашого села, а їх в 1932 році тут було137, померли по два, три, а то й більше чоловік. Так у Безпалого Іллі померло 8 чоловік із родини. Німою пусткою в селі залишилося 18 хат. Особливо великою була смертність дітей. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіло близько двох тре­тин учнів. Зрештою влада заборонила реєструвати смертність від голоду та приховувала голодомор від світової громадськості.

А з чого ж усе починалося? У 20-х роках в СРСР було взято курс на колективізацію. Процес колективізації проходив дуже болісно. Люди, одержавши землю, тільки-но відчули себе господарями і не хотіли підкорятися розпорядженню влади і віддавати своє майно в колгоспи. Щоб подолати їх опір, влада розпочала процес розкуркулення. У заможних селян відбирали майно, а їх з родинами висилали (найчастіше до Сибіру). Розкуркулені мали право взяти лише їжу на дорогу. Так з Нового Мажарово вивезли 60 сімей. Проте опір людей не вщухав. І щоб остаточно знищити його – було сплановано створити штучний Голодомор.   

Голод не був наслідком засухи чи неврожаю, а став результа­том цілеспрямованої політики комуністичного режиму. Шляхом тотального вилучення харчів, блокади сіл і цілих районів, за­борони виїзду за межі голодуючої України, репресій незгодних. Сталінський режим створив для українців умови, несумісні з життям.

Складовими політики голодомору були:

Насильне вилучення всіх продовольчих припасів.

Блокада мешканців окремих територій та всієї України.

2-й   учень Липень 1932 року — влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель.

3-й   учень

Серпень 1932 року — прийнято так званий закон «про п'ять колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали коло­ски пшениці в полях.

4-й   учень

Листопад 1932 року — запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян.

5-й   учень: Грудень 1932 року — примусово вивезено із колгоспів всі фонди, в тому числі і насіннєві.

6-й   учень

Листопад 1932 року — в Україні запроваджується система «чорних дошок» — голодних гетто. Занесення на «чорні дошки» Колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилу­чення всього продовольства, заборону ввезення будь-яких това­рів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на «чорну дошку» було заносец₀ до третини сіл України.

7-й   учень

Січень 1933 року — забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УРСР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними за­гонами для блокування виїзду селян «за хлібом» в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовували в СРСР.

Вчитель:

У той час, як від голоду вмирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртозаводи, які переро­бляли зерно па горілку, що йшла на експорт.

Такі дії влади є злочином проти людяності і відповідають визначенню геноциду у Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року. На цій основі 28 листопада 2006 року за ініціативи Президента В. Ющенка Верховна Рада прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким голодомор було визнано геноцидом українського народу. Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей. Точної кількості померлих досі не встановлено.

8-й учень «У нашій родині було десятеро душ. Та в 1933 р. померло семеро. Люди падали з ніг від голоду. Жили ми тоді в Зачепилівці. Пам’ятаю в одній родині мати з дочкою зарізали і з’їли меншу доньку. Як забрали їх в міліцію, так і не повернулися», - спогади Євдокії Олександрівни Литус жительки села Миколаївка Зачепилівського району. 

9-й учень: «В 1932 – 1933 роках настав страшний мор, особливо весною. Люди ледве дочекалися зелені, почали жадібно їсти траву, бруньки – пухли і мерли. Я була зовсім дівчинкою, але вже працювала їздовою. Мені доручили разом з Петром Будком та Купріяном Песиголовцем забирати мертвих і звозити в одну могилу. За один день туди звезли 18 чоловік. Ми так звикли до того, що люди мруть, що померлих я не боялася», спогади жительки села Нове Мажарове Зачепилівського району Рубан Ганни Сергіївни.

10-й учень: «Наступив чорний і голодний 1933 рік. Першим з нашої родини помер батько. Це сталося взимку (точної дати не пам’ятаю). Поховали його в садку за хатою. Навесні 1933-го братів Андрія та Василя забрали в колгоспний патронат, а мене не взяли, бо я вже на той час закінчив перший клас і для патронату був великий. Жили ми удвох з мамою. Їсти не було чого. Мама лежала посеред хати на соломі, покритій ліжником. Ноги та руки опухли. Вона посилала мене рвати лободу, щоб зварити юшку, або напекти лободяників. Ходив я і в поле, де в минулому році садили картоплю, щоб знайти хоч якусь картоплину. Одного разу я прокинувся ранком, глянув на матір і в мене похололо в грудях – мати була мертва.», спогади жителя села Дудівка Зачепилівського району Миколи Яковича Шинкаренка. 

Учень.

Якби ми захотіли вшанувати пам'ять кожного зі знищених голодомором українців окремо хвилиною мовчання, нам би до­велося мовчати 15 років.

 7-й    учень

Пам'ятай свій рід, пам'ятай свою історію!

Згадай усе те щоб воздать близьким і дальнім людоморам.

Хоч радість легше пам'ятать, та треба пам'ятать і горе.

1-а дівчина. Від голодомору, який нищив ук­раїнське село у 1933 році, нас віддаляє не один рік. Ця подія назавжди—вкарбувалася у генетичну пам'ять народу. Голодомор був явищем розтягнутим у часі. Але його пік припадає на червень. У січні 1933 року померло 44 тисячі, у лютому — 60 тисяч, у березні — 136 тисяч, 174 тисячі — у квітні, 253 ти­сячі — у травні, 361 тисяча — у червні.

Хлопець.                                                 

Ви чули, юні і старі:

В нас тридцять три богатирі

Були, сучасники билин,

Добринь ровесники, були!..

Дівчина.

А вік новий... З яких доріг

Привів нам тридцять третій рік!

Понад селом, як бурелом,

 Пройшов великий перелом...

1-й хлопець. На початку жовтня 1932 року в Ук­раїні існувало понад 23 тисячі колгоспів,  з них тільки 1403 виконали заготівельний план. Надісла­на у Харків надзвичайна хлібозаготівельна комісія на чолі з Молотовим займалася своєю справою — заготовляла хліб.

Дівчина.

До зернини-бубки, дотла

(Що там бабський плач-голосіння?!).

Все мела червона мітла,

Не лишала й жменьки насіння.

Хлопець.

І в діжку зазирала, і в глечик, і в сінник,

Із миски висипала: «Зась вам їсти!..»

Всіх трусили — владний представник

І свої запеклі «активісти».

Дівчина.

Що з села забрала, те здала,

Ні Тимку на хліб, ні Тарасу...

Ой, пройшла «червона мітла».

Промітала голоду трасу...

Учень.

На могилі жертв голодомору

Час пройшов, проминули  літа,

Вже зітерлись у пам’яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших.

Сільський цвинтар, буяє бур 'ян

На занедбаній братській могилі.   

Невже в головах наших туман,

І розвіять його ми не в силі?

Але пам 'ять не вмерла, жива.

Хоч всі ми й заслуговуєм докір.

Ось дідусь промовляє слова.

Все згадав, а пройшло стільки років.

Хай стоїть на могилі цій хрест,

А на душах хай крига скресає,

Хоч один він поки на сто верст,

Хай на ньому свіча не згасає.

Вчитель. Колективізацію завершили. Без хрестів, без бодай маленьких горбочків, безіменними на сільському цвинтарі села Нове Мажарове дві могили. В одній поховано 18 чоловік, в другій – більше 30. А інші? Їхні могили по садках, сільських дорогах, у полях. Достеменно ніхто не називає ні їх імен, ні чисельності. І лише ці невеличкі хрестики в траві, які я зараз показую на фото, бережуть пам'ять про тих, хто помер від голоду. Адже всі смерті не фіксувались. З цієї експозиції ви можете дізнатися дані 88 чоловік, жителів села Старе Мажарове, які померли в період з 1932 по 1933 рік. Я хочу зараз зачитати вам прізвища деяких із найменших жертв Голодомору села Старе Мажарове: Мартиненко Віра Степановна (3 дні), Фуга Микола Потапович (2 місяці), Капуста Василь Васильович (7 місяців), Рябошапка Грицько Трохимович (8 місяців). Із 88 померлих чоловік було 60 дітей віком до 6 років. Вшануймо пам'ять померлих хвилиною мовчання.

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ З ВІДЕОСУПРОВОДОМ

Наша виховна година пам’яті і скорботи підійшла до завершення. В тому, що ви почули сьогодні, немає жодного вигаданого слова. І кожна розповідь, смерть, благання до Бога — правдиві. Дві істини, як святу молитву, ми винесли для себе. Перша. Найсокровенніший дар на землі — це дар людського життя, зойк і волання вмираючого. Друга. Ми, українці, пройшовши через таке, повинні мати свою державу, любити й берегти її. Пам'ять про штучний голод 1932 — 1933 рр. має бути вічною, як реквієм, як грізна пересторога для всіх народів на землі.